Через тисячі зим,
Через сотні чужих океанів
Ти прийди, припливи немов сни.
І крізь люті сніги,
Нездоланні таємні тумани
Обійми мене, поцілуй, пригорни.
У очі твої безмежні погляну,
Щоб побачити те, чого не було
І не буде ніколи на світі таке, як між нами.
Я скажу: «Сумувала»
І притисну до серця руками чоло,
Щоб побачити те, чого в світі іще не було.
Засоромишся, зніяковієш,
Ніжні ямочки твоїх щік усміхнуться мені.
Здивуєшся: «Як це незвично, коли про тебе складають вірші».
Бути музою дивно, та водночас велично,
Кожен порух душі твій зловлю в невловимі сіті,
Ти прикличеш натхнення, яке припливе у човні.
І я знатиму, ти у безпеці.
Зовсім близько, в серці моїм,
І сподіватимусь не почути: «Він ніколи не буде твоїм».
Зігрію подихом руки,
Віддам усе, що у серці ношу,
Аби нарешті почути: «Ти моя, я нікуди тебе не пущу».
