Вишня. Куди тій гречці, вона ще й не пахне,
коли наливається млостю пізня вишня.
Десь зірвані і давно забуті жовті черешні, шпанки.
Володимирська, Любська засипані цукром і кинуті в темні погреби.
Лиш вона, Пізня, нескінченно набирає темного зілля,
серпневих сліз, зрілого сонця.
Туга плоть тремтить і б’ється одна об одну
в хвилях заблудлого вітру.
Чиясь рука тягнеться віт, хилить до себе літній неспокій,
і, перша, достигла, що ніч, рветься на вустах,
стікає божевільною отрутою бажань.