Сповідь Тарасові
Ось поїду я у Канів, зійду на могилу,
Принесу тобу, Тарасе, звістку, серцю милу,
Що повстала проти кривди ненька-Україна.
Але є гірка, Тарасе, і сумна новина.
В нас система породила упирів державних –
Ненажерливих, брехливих, продажних, брутальних.
До казни вони допались, немов до корита.
Це не влада – знахабніла, ненаситна свита.
Не дали вони квітучу створити державу.
Чи жили ми в Україні? Ні,ми виживали!
Беззаконня і свавілля від влади терпіли,
А коли уже терпіти нам забракло сили,
То зібрались на Майдані, в серці України,
Й зажадали честі, слави, правди для людини.
Тої правди, від якої земля розквітає,
Від якої ненька спати спокійно лягає –
Її діти Батьківщині всі стали б потрібні,
І забули б українці, як то печуть злидні.
За цю правдоньку святую на Майдані стали,
За цю правдоньку святую нас били-вбивали.
За цю правду перша сотня Небесною Стала,
А сусідняя держава підступно напала.
Аж тоді ми розпізнали врага-супостата,
Що вдавав себе за друга, що вдавав за брата.
Довго братом прикидався, а плекав надію,
Що накине Україні зашморга на шию,
Знову змусить українців стати на коліна:
«Малоросссия здесь будет, но не Украина!»
І зелених чоловічків послано до Криму,
Звідти почав шматувати наш «брат» Україну.
Віддали ми Крим без бою. Як на це дивитись?
Катам крові дітей наших не дали напитись!
Нас кривавий брат тримає під прицілом й далі.
Скільки вкинуто мільярдів у наші печалі?!
Скільки вкинуто мільярдів в його мрії дикі?
Відстoїмо ж Україну віднині й навіки!
Страшну ціну ми платимо – дітьми розрахунок,
Щиро молимо ми Бога – пошли порятунок
Від війни і від навали, від лихої долі.
Українці – народ гордий, ми прагнемо волі.
і станемо перед богом лише на коліна,
не покориться злій силі ненька-Україна.
вистоїмо ми, Тарасе, ці часи буремні,
тільки б втрати і страждання були не даремні.
Українці – люди мирні, вмілі і тямущі.
відродимо край свій рідний на віки грядущі.
Земля наша, ліси, поля, гори і долини,
Щедро вродять для багатства, щастя України.
Помолись за нас, Тарасе, помолися, рідний,
Щоб були не регіони ― «західний» і «східний»,
Щоб була Вітчизна наша ― єдина держава,
І завжди про Україну ішла добра слава.
Та ще мусимо сьогодні на місці товктися,
Бо упирі в нас державні не перевелися.
Але впевнено всі знаєм: діти підростають,
Ми систему розхитали - вони доламають.
Коли ж прийде в край наш рідний правдонька і воля,
То й старому і малому усміхнеться доля.
І тоді в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій,
Тебе, радісні, згадаєм в тихім, щирім слові!
ID:
719535
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 21.02.2017 17:12:11
© дата внесення змiн: 21.02.2017 17:12:11
автор: Ярина Яр
Вкажіть причину вашої скарги
|
