Роздягнути душу геть до нитки,
Може, змерзне, нити вже не буде?
Може її в вірші зачинити
Як в темницю?А весна разбудить.
Роздягнула. Сорому набралась.
Бо вона пішла така до танцю.
Під дощем голенька закохалась,
Віддалася у той день коханцю.
Що ж робити? Як її навчити
Та ті граблі всоте не скакати?
Зачинити? Відчаєм побити?
Будеш чемна! Їй, дурній - співати!?
Вчи. Не вчи. Проси!Лупи! Даремно!
Вона вірить в принців,в казку, диво!
Відлуплю - так зробить все таємно.
І питає :
-Ти.. А ти... Щаслива?..
Я?! Не знаю. Їй буквар купила.
Ази у століттях не навчили?!
Вона пір'я в граблі наліпила,
Щоб літати там, де не ходили
Янголята інші. Що ж. Дурнезна?
Де б її відвести? У лікарню?
Це ти, Відо, дивна і старезна!
А її... Відвезти у друкарню!
