Нас кликала ніжність до себе у сонячний ранок,
Пелюстками квітів будила загублений рай,
Співала з птахами дзвінких і мрійливих веснянок,
В нестримнім пориві думок шепотіла: Кохай!
В сполоханім поклику серця розтанули звуки,
У білому цвіті садів розливався туман
Сплелись аромати весни в тонку грацію рухів,
І вітер в тендітних суцвіттях бродив, як шаман.
Гарячі вуста прошепочуть в ласкавім тремтінні,
Слова, що не раз були сказані сотнями мов,
В буденність постукала казка в веснянім цвітінні,
Чаклункою ніжно підкралась до серця любов.
)
