Цей туман, ніби дим «сигарет»,
Все ховає за ширму майбутнє.
Своїх вчинків зриваю букет,
Сьогодення тривожить присутнє.
Уже погляд не той на життя,
І думки замінились поволі.
Із сумлінням росте каяття,
Стою з вітром на вишитім полі.
Заглядаю за обрій, вперед,
Де жита переходять у небо.
Відчуваю, у сотах є мед,
І прощати зростає потреба.
Вже і крила зміцніли в політ,
Та земне ще тяжіння тримає.
Накувала зозуля сто літ,
А жнива Сам Всевишній збирає.
Сьогодення тривожить чомусь,
Ніби колото-різана рана.
У минуле уже не вернусь,
Як тінь, старість крадеться незвана.
