Якій Україні слава,
Із безлічі „наших” держав?
Історію пишуть нащадки,
Для тих, хто її забажав.
Якій Україні слава,
Багатій, родючій землі?
Чи може, із банків шакалам,
Де чисто, а гривня в гівні.
Якій Україні слава,
Робочим та мужнім рукам?
Чи може, бюджетним видаткам,
Партійно – статутних управ.
Якій Україні слава,
Де жити та жити віки?
Або, де хворіти чи вмерти,
То коштує грошей мішки.
Якій Україні слава?
„Вітайте, у мене мільярд!”,
Чи може, тарифного клану,
Дбайливо – стрімкий авангард.
Якій Україні слава,
Де Доля, Відвага та Дух?
Або комерційно – інтрижній,
Грі, політичних шлюх.
Якій Україні слава?
Рятуйте! Авдіївка, мре!
Чи може, суддівській хатинці,
Що мріяв би сам Фаберже.
Якій Україні слава,
Хлопчині, що ще не кохав?
Але за турбовані джипи,
Життя сракомордим віддав.
...Та потяги ідуть, і коліям не спиться,
Товарами на Схід, назад 120 мм-читься.
І транші ще прийдуть, і посадовцю сниться,
Як набуха казна, з якої він живиться.
А дні за днями йдуть, півріччя - мов водиця,
Мабуть, я у ві сні, і все це, мабуть сниться...
Де ж та наша слава,
Мало їли каші.
Де наша держава,
Де здобутки наші.
Може це зарплата,
Може наші ціни?
Зовсім не багато
Хоче Україна.
І ніхто не скаже
(Гляньте правді в очі):
Вимітайся враже,
Вільно жити хочу.
Заплатили досить
Дітьми і смертями.
Плаче і голосить
Рідна до нестями
Наша Україна,
Люд простий ридає.
Хто тому причина,
Мабуть кожен знає...
