Мандаринове сонце присіло гойдатись на хмарку,
Відімкнуло ворота небесні чарівним ключем,
Та хмаринам ураз від проміння його стало жарко –
І посипались краплі на землю сріблястим дощем.
Надкусивши у небі шматочок цукрової вати,
Хитре сонце зажмуреним оком поглянуло вниз –
І давай білі хмари, немов каруселі, гойдати,
Щоб здійснити на небі черговий маленький каприз.
Заглядало в краплини дощу, мов в прозорі люстерка,
Виринало яскравим промінням із різних шпарин,
Від землі до небес пролягла понад світом веселка
У янтарному сяйві пухнастих солодких хмарин.
Кольорові стрічки розливались по небу, як диво,
Малювали дощі загадковий місток-семицвіт,
Зарум’янене сонце скотилось з-за хмар жартівливо,
І осяяло радістю весь нерозгаданий світ.
Захоплююча образність 
