Я навесні малим до тата біг,
Вони ж орали своє вічне поле.
Немов присохли руки до чепіг,
Їм би спочити, все ж було ніколи.
А жайворонок в небі – ранній птах,
Летів і тиха пісня з неба лилась.
Показував мені, малому шлях,
Мов серце в тата, крильця в нього бились.
Кричу я, тату? Чи ж то пропадня,
Ніколи Ви не маєте спочинку.
Ніколи Вам не вистачає дня.
Колись мене ти зрозумієш, синку.
Сьогодні вже прийшли до мене в сні,
Тепер з небес, мої старенькі тато.
І дуже тихо мовили мені,
Тобі не встиг сказати я багато.
Мені старенький руку подає,
І каже,бачиш як буває синку.
Тепер у мене більше часу є,
Вже ти мені вділи хоча б хвилинку.
2015р.
Дуже зворушливо 
.Як багато нам стає зрозуміло після втрати.Світла пам'ять небожителю 
.
Гарно дякую 
