Ми разом чотирнадцять років.
Святкуємо агатове весілля.
Ми разом по життю зробили безліч кроків,
Що іноді здавались божевіллям.
Такий був уготований нам шлях,
Щоб через стільки років спільного буття,
Дивились в очі один одному.. І Ах!
До цього часу в нас палають почуття.
Ці почуття далеко не такі, як в 20.
Можливо не такі яскраві чи палкі.
Але вони сильніші.. Разів в -надцять.
Ми стали разів в 30 більш близькі.
Коли ми були молоді і досвіду життя так мало,
Коли бажали щось ми світу довести,
Дорослі зрілі почуття десь глибоко дрімали..
І лиш роки зуміли їх так вдало завести.
Ми можемо відверто й щиро говорити,
Ми можемо без слів відчути сум.. Образу.
Ми навіть можемо за щось себе корити,
Чи довго пам’ятати про невдалу фразу.
Це все нормально. І так має бути,
Аби сім"я була щаслива всім на втіху.
Буденням жити так, щоб не забути,
Про те, що в спогадах заховано так тихо.
Про перший дотик. Поцілунок. Сварки.
Про перший секс. Палкі обійми у під"їзді.
Про пристрасть та мій гонор як в бунтарки,
Про те, як було сумно нам, бо ти в від’їзді.
Ми не робили супер-романтичних вчинків,
Ти не залазив з квітами через балкон,
Я не була як Анастейша, та.. з "Відтінків"..
Нам не згадати в старості дурниць вагон.
Цінуємо ми трішки інші речі.. І я знаю..
Коли нам буде десь за п’ятдесять..
Я внукам розкажу історії.. Напередодні Миколая..
Про те, як дідо їх терпів безліч бабусиних занять.
Мені здається, ми пізнали щастя зміст.
Ми бачимо його в очах напроти..
І розумієш: "Ти вже не соліст..
Лиш вдвох можливо виграти джек-поти".
Бажаю нам, щоб на весіллі золотому,
Коли мені, старушці, буде рівно сімдесять,
Ми хитро посміхалися один одному..
Жартуючи про те, як уночі було разів зо п"ять.
Бажаю нам, щоб було що згадати,
Щоб згадувалось все, і добре, і гірке.
Аби змогли онукам прикладом ми стати,
Як треба жити, щоб життя було ємке.
