Тонкіше за пелюстку,
Тендітніше од шовку,
Миліше за краплинку, на кінчику трави.
Ти носиш свою блузку,
Мереживами ловку,
Мов квіточку до вази бігом її зірви.
На лику моя маска,
Метал її основа,
Шолом ховає камінь, а камінь почуття.
Мене чека поразка,
Відніметься і мова,
Знімаєш як секрети, одежу та взуття.
У небо твої зорі,
Ті очі посилають,
Глибокії зеркалять, всі смисли і любов.
Тканиною на дворі,
Торкає мою пам'ять,
Збира усе прекрасне, розбещує немов.
Звабливіша Афіни,
Не бачили такої,
Так витончено вміло, тримає твій гіпноз.
Фортеці я руїни,
Язик тепер, не воїн.
Утрачений для світу... Мереживам вдалось!
Дмухне нечутно вітер,
Спадає у минуле,
Одежа розкриває все таїнство твоє.
Тремчу немов присвітер,
Як янголи торкнули.
Куліса опадає, очікую в фоє.
Із попелу повстану,
Зберуся по піщині,
І кроком сміло рушу до зІркових очей.
Роздягнену кохану,
Знімаючи личину,
Я поцілунком стрічу, зійшовши в емпірей.
Олег Купрієнко, 08.04.2017р.
