Було раніше небо сине,
І всі раділи навкруги.
В той час своє гніздо осине,
Плели в Донбасі вороги.
І що тепер? – Одні руїни,
І на полях росте ковил.
А по рідненькій Україні,
Сто тисяч виритих могил.
На сході тліє поле голе,
Там канонади і бої,
Підступні москалі й монголи.
Ще й доморощені свої…
І знову думка мов екзема,
Десь із середини шкребе.
Самі ж себе перегриземо,
Самі й звоюємо себе.
2016р.
Роздуми гіркі, а написано сильно, правдиво: І що тепер? – Одні руїни,
І на полях росте ковил.
А по рідненькій Україні,
Сто тисяч виритих могил. Не втрачаймо надії.
Є такий гріх на жаль....
