Йшов батько з сином іздалека. В зеніті сонце. Стоїть спека...
Присіли під кущем спочити. Гудуть тут бджоли, пахнуть квіти.
А в небі синім птах крилатий, довгенькі ніжки, ще й дзьобатий.
Все в'ється, в'ється беззупину, мов підбадьорує дитину.
– Ой гарно ж як!– це батько сину.
А син ніби й забув про втому:
– Він, татку, повернувсь додому!
– Так, мій рідненький, прилетів. Жить на чужині не схотів.
Своя найкраща є земля, то ж повернувся він здаля.
Син натомився, ледве йшов. І де він силоньку знайшов?
Сказав він батькові:
– Ходім... Бо нас чекає рідний дім.
Ваша правда!!!!!!
Приїжджайте до рідного дому,
Поки світло горить ще у ньому,
Зачерпніть витривалості й сили
І наснаги в небес сизокрилих.
Не шукайте бо інших доріг;
На кінцях рушників оберіг.
На іконах, намолених часом,
ВіднайдЕте розраду ви часто.
Пригорніться до рідних сердець,
Хай журба відпаде нанівець.