1
Поети сплять на кладовищах ,
як переможені у грі.
Надгробки - за підмостки нижчі,
зручніші для цикад хорів.
Самотня тиша – час для рими,
мов за життя – не потривож!..
А сонце – кожному по німбу
лиша на вістрях огорож.
Хрести, вінки – тут все покутнє,
прорветься недоречно сміх.
Так боляче за всіх відсутніх,
так нам не вистачає їх!
Поети сплять на кладовищах ,
як переможені у грі,
та квітнуть, квітнуть їхні вірші
безсмертниками у траві.
2
Пішов Поет…І неминучість
змішали з цвинтарним піском.
Мов квіти в огорожі - учні,
і ті, для кого був зразком.
Ожилі рими – чесні, смілі,
мужніє серце і лице.
Та мовчки спить Поет в могилі,
втомившись бути нам взірцем –
бо ж не змінилась Україна!..
Змахнуть сльозу і друг, і гість…
…Поет чи ми у домовині ?
На це - ніхто не відповість.