-Вербо плакучая, вербо,
Чого ти додолу схилилась?
Вербо плакучая вербо,
Чого ти, так зажурилась?
-Додолу тому нахилилась,
Бо важку думу, думаю,
А тому тепер зажурилась,
Що біля ріки я проживаю.
А річка мене не жаліє,
Та й берег мій розмиває
І з під мого коріннячка
Землицю вода вимиває.
Землицю вода вимиває,
Та й коріння моє вириває.
І усе більше та й більше
До землі мене нахиляє.
-Вербо, плакучая вербо,
За берег зелений тримайся!
Вербо плакучая вербо,
Ти від ріки геть відсувайся!
Вербо, плакучая вербо,
Ти за берег міцно тримайся!
Вербо плакучая вербо,
Ніколи сама не здавайся!
Вербо плакучая вербо,
Ніколи також не журися.
Вербо, плакучая вербо,
Ти за життя своє борися!
Ніколи, ніколи ти не здавайся,
За рідну землю усе тримайся.
До неї міцно гілки притисни
І молоде коріння своє пусти.
