Карбувати слова? Навіщо?!
Я бажанням зливаюсь в ніщо.
Тихо крастиму попіл зіниць,
І кохатимусь дзвоном химерних дзвіниць.
Ніжно впасти до лона барвінку,
Задихнутись духмяним вином.
Що ж, дівич-сонце? Хтивість плети...
До безумства вкрадливо мого ти взлети.
Так нікчемно кусаєш за серце,
Зуби в посмішці шкіриш блудливо.
Пожираєш! Чуття моє роздерте
На світанку. Зиркну я на тебе гидливо.
Ніжно впасти до лона барвінку,
Задихнутись духмяним вином.
Що ж, дівич-сонце? Хтивість плети...
До безумства вкрадливо мого ти взлети.
