Він знає, що то – фінал,
Що далі покажуть титри.
Пустіє глядацький зал
(Спішить на свої пів літри).
Він знає, що на землі
Ніщо не буває вічним
Ні в серці, ні на столі.
Він виє морозним січнем.
Він лютим скаженим псом
Хапає за горло пам’ять,
Стає первородним злом.
Зірки припиняють сяять.
Він березнем ожива.
Він квітне на тих могилах,
Де ще молода трава,
Де теплі хрести на схилах.
Він червнем лікує сни,
Він липне вночі до тіла.
Він ставить біля стіни,
Й водночас дарує крила.
Він вереснем б'є в вікно,
Вистукує дивні ноти.
І келих несе на дно
(І ти вже не знаєш, хто ти).
Він - болісний листопад,
Що вітром відносить рідних.
Він тягне кудись назад,
Лишає скорботний віддих.
Він знає, що то – фінал,
Нестерпний і нелогічний.
Під титри пустіє зал.
Ніщо не буває вічним.
