Діряві черевики.
Не одяг, а шмаття.
Душі не чути крики:
“Мерзенне це життя!
На пенсію убогу
Не вижити мені.
Батьки пішли до Бога.
Немає вже рідні.
А у Верховній Раді
В шикарному вбранні
Сидять, життю не раді,
“Сини” народу. Гнів
Панує в тій громаді:
“Мерзенне це життя!
Не раді ми зарплаті,
Не одяг в нас – шмаття.
А “тачки” наші, “хижки” –
Справжнісінька ганьба!
Підвищити нам трішки
Зарплату, бо – “труба”!
Сказали і зробили.
На купу грошей знов
Народ свій надурили.
Така вже їх любов
До неньки-України,
Де точиться війна,
Донбас лежить в руїні
І повно скрізь лайна.
А я, старенька бабця,
Погоджуюсь з ниттям
“Народного обранця”:
“Мерзенне це життя!”
