Осінь в лісі пожежу роздула
Соковитими диво-тонами,
В жовті сукні берізки вдягнула,
А дуби – у шляхетні каптани.
І малює художниця осінь
Чудотворні в саду акварелі.
Фарби в літа барвистого просить,
Бо не любить розмиті пастелі.
І жартує пустунка зі мною,
Очі золотом сяючим сліпить,
То в танок закружляє з собою,
То листочки на спину приліпить.
Та буває й сердитою осінь:
Хмари рве, закипає вітрами,
І гілки потемнілих сосен
Довго плачуть сліпими дощами.
Нині ж тиха, задумлива осінь
У солодкий полон забирає,
Бо прозора бездонная просинь
Небеса із землею вінчає.
Від цієї краси я літаю
І щасливі ловлю оці миті,
Бо пройде літо бабине, знаю.
Осінь плаче…
Душа ж – в оксамиті!
4. 09.16
Гарного Вам вечора! 
