Забути й пустити – щораз намагатись,
Іншим листи і вірші писати…
Дні, місяці – не розмовляти,
Здається, зв’язку уже не відчувати
А потім знову до тебе вертатись…
Радіти, плакати, злитись, сміятись
Душу відкрити і сповідатись,
Вірити в мрії і не боятись…
З іншими вести довгі розмови,
і ніби зникаєш ти поступово,
неначе тінь в імлі світанковій
Нові відносини, нові умови
Та потім до тебе вертатись знову…
Немовби після мандрів додому
І вмить забувати болі і втому,
Для тебе співати свою колискову…
Інших летіти кликати в небо
Помилки, спроби. Між ними перерви
Та врешті знову вертатись до тебе –
Моя незбагненна незмінна потреба…
https://vk.com/club73900134