Дивлюся в вись і хочу слухати…. весну
дивитись в очі, бачити кохання,
красу твою безмежну і ясну,
яка завжди породжує бажання
Бажання жити, вірити, літати!
Почути сміх, здійнятись, піднестись!
Знайти думки осяяні, крилаті
і з ними ринути у неба ту блакить...
Блакить очей твоїх, думок і почуттів
в потік бажань, кружляючих навколо
твоїх ідей, моїх нестримних відчуттів,
що вже злітають ген за видноколо
Видніються! поглянь! о, зоре, це думки!
Вони навчилися у небі ген кружляти!
Оці слова підняли їх із попелу в рядки
навчили птахом синім вирій покоряти.
Навчилися?... думки, невже мої думки?...
красиво так ще можуть з сонцем загравати ?
Просторі крила були складені роки
аж тут прорвалися з тенет, покинули ті грати
Покинули... їх мрії в далеч понесли.
Мрійливо так полинули до неба,
іржу із серця одним помахом знесли
і знаю я, вони полинули до тебе..
до тебе сонце, море, і до тебе небеса
моя нестримна схована стихіє
моя жадана, щира, лагідна краса
моя роками викохана мріє.
Ти мій безсмертний радісний обман
ти мій віраж, моя стривоженая доле...
Для серця мого різнобарвний ти капкан
ти неосяжне людським оком поле
Ти так далека завжди і така близька
така привітна, всміхнена щасливо...
така солодка, ніжна і така ж гірка
ти неймовірне світу цього диво.
Я втратив розум, пташко, вже не раз
і з року в рік щоразу марячи тобою
бо ти з'являєшся лише мені у снах
я хочу жити серцем, дихати тобою
Мій еліксир, моя отрута, ти мій страх
не знаю жити як не марячи тобою.
Ти наче сонця присмак на моїх устах
я весь в тобі уже разом із головою
Мої думки, слова, бажання, відчуття
рядки оці, які я жадібно читаю.
Це все твій прояв паралельного життя
яке показує стежину аж до раю
Я знаю там ти, знаю, переконаний - жива
не знаю лиш чи там птахами-мріями шукаю
ти не подала знаку, доле, ні кивка
можливо ти й слова ці також не читаєш.
та я пишу,.. пером... рядками рухаю думки
вони ж птахами в небо відлітають
на сонці теплім ніжно блискають крильми
тебе красуне-доле виглядають
О музо, доле, земле, небеса!
Скажіть мені, які отут іще слова писати,
щоб стала явною уся ота краса,
що у мені уже не може замовчати
о моє серце стомлене, сривожене, дай знати...
Прилинь до мого, часом стертого пера,
щоб я писав отут все те що хочеш ти сказати
і щоби в ціль твоя улучила стріла
Щоб перейнялась цим загублена душа,
якій вони присвячені як завжди.
Щоби з'єднались в серці різні полюса
і щоб і́скра з'явилася назавжди.
Одна лише, малесенька яскрава та і́скра,
яка буде колись горіти ще й палати
і подарує бездну радості й тепла
і буде щиро, палко й гаряче кохати.
Кохання крила тоді швидко принесуть
мені від тебе вісточку жадану.
Високо в небі вони крилами змахнуть,
тоді впізнаю я свою кохану
Тоді лише здобуде спокою душа,
лише тоді навчиться і сама літати,
а до тих пір її задача та сама:
любити, вірити і мріяно кохати
ID:
690028
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.09.2016 15:18:35
© дата внесення змiн: 21.09.2016 15:18:35
автор: nevidomyi_poet
Вкажіть причину вашої скарги
|
