І осінь прийшла чорно-біла... –
Багряних нема кольорів...
Я в Бога, мабуть, завинила,
Що так покарати звелів…
Тому я чекатиму зиму
Холодну, засніжену ту,
Що серце моє зкрижаніле
Огорне у казку свою…
Мене захистить від обману,
Прикриє холодним крилом,
Щоб біль погасити у серці
Й навік розвінчати з теплом…
То ж взимку шукатиму спокій,
Надію та Віру в весну…
Що знову життя забуяє
Й стежину Любові знайду…
Я вірити хочу у щастя,
Що правда його воскресить…
А, може, воно забарилось,
Чи вінчане з долею спить…
Мої й Небеса чорно-білі
Завмерли, чомусь, у віках
Не можу піднятись до Бога,
Я навіть в сльозах й молитвах…
Не слухає Небо благання,
Не чує бажань і мольби…
Невже і йому пліткували,
Чи «славу» брехні донесли…
Можливо, насправді даремно
Чомусь, я на світ цей прийшла…
Пророцтва усі поламавши,
Що люди несли в Небеса…
Мені говорили не жити,
Що в світ цей мені не прийти…
Та я от прийшла, щоб творити
Й свою Квітку Щастя знайти…
У Ніч на Купала не квітла,
Та у семицвіт не вдяглась..?
Але і сніжинкою нишком
На мить у життя уп’ялась…
Я знаю, що хоч і миттєво,
Душа справжній ритм пізнає, -
Я буду й в снігу розквітати
Й життя моє сенс віднайде!
Не щезну безслідно весною,
З крижиною не пропаду –
Смиренно свій Хрест піднімаю –
Відроджуся й далі живу !!!
20.11.16
Іванна Осос
