Чи згадуєш ті перші ночі,
Коли з нами дим привітався?
Тоді він кудись зник надовго,
Але всередині зостався...
Сьогодні додому вернувся
Він тихо і так непомітно...
Мандрівка далека тривала,
І спеку він остудив влітку.
Попили ми чаю при лампі,
Про щось говорили, тринділи,
І їли ми пляцок до крихти -
Така була в мене неділя...
А він розказав про мандрівку,
Про місто загублених в тіні,
Де слідів науки не видно,
А тільки картини та стіни...
Там легко з уявою жити,
Там дощ кожен день опадає,
Там тихо трамваї скрегочуть,
В бруківці карбується пам'ять...
Там сни прилітають зненацька,
Там люди вглядаються в небо...
Так хочеться стати тим димом,
Щоб знову відкритись для себе...
І от - попрощався зі мною,
А я залишився в кімнаті.
А частка лишилась в повітрі,
Немов запалало багаття...
І згадую ті перші ночі,
Коли дим приходив у гості...
На двір ніч спустилась раптово,
Я очі підвів вгору, в космос.
Миттєво вони запалали,
Бо хочуть в те місто злетіти...
Що ж, нам може того не треба?
А раптом я - ще в ньому житель?
17.07.16
Залежить від сприйняття читача. Ти не допускаєш думки, що читач може бачити більше, ніж ти плануа вкласти при написанні У тебе дуже неоднозначні пейзажі, я вже говорила тобі про це
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У тебе дуже неоднозначні пейзажі, я вже говорила тобі про це 
Чудово, справді, чудово 
