Ти розквітала завчасно з приходом весни,
П'янила мене цвітом своєї краси незимної,
Я римував твоїм тілом на білій постелі просторій,
Доки борделі стирали вірність у вені тієї густої.
А ми у тихій розмові подихом слова
Збудуєм країну без обмежень кордона,
І доки ворон не кружляє над моєю головою
Тривога за твої долоні, адже без них тут ніхто Я.
Як пес лаю коли ти зникаєш із наших сикретів,
Сотні портретів вмирали із-за ниших сонет.
Пишу лиш про тебе тобі, так би мовити особистий поет.
Присядь не хвилину, розповім тобі тишу доки грає кларнет.
А ти ніжним кроком пробуджуючи все на своєму шляху,
Йшла до мене в обійми зупинивши війну. Розв'язалися
Руки, доторкнулись вуста, вже не потрібні слова ніякі,
Вунісон зільються наші серця і ми знову станем прокляті.
