|
R.I.P. Пам’яті Греджук Марії Василівни
10.04.1936 – 27.04.2015
І свічка погасла, й люстерко розбилось,
У серці моєму щось надломилось,
Дивлюся навколо: всіх родичів бачу,
Мій батько сидить і тихесенько плаче,
Прожите життя не повернеш ніколи,
Хто маму втрачає – живе сиротою,
Це горе прийшло і не вийде вже з дому,
Воно тут у стінах, воно тут у всьому…
Погляну на тата - і бачу бабусю,
Я в очі їх карі дивлюся й дивлюся,
Дитинство моє в оченятах тих карих,
Я доця маленька, я внучка кохана,
Собака загавкав і сон зупинився,
А може цей сон мені зовсім й не снився?
І ранок настав…ці бабусині очі,
Бабусю, не йди! Ще дивитись в них хочу,
Благаю, не йди! Проживи ще годину!
Все прожите давить і давить у спину…
Я знаю, як важко тобі стало жити,
Від болі німої себе ніде діти,
Для чого так жити? Навіщо ці муки?
Душа не старіє, старіють лиш руки…
Бабусю, твій погляд, немов в янголятка,
Немов то не ти, а маленьке дитятко,
Бабусю, і я буду так помирати,
І внуки мої будуть поруч стояти,
Надіюся я, що у смерті хвилину,
Весь рід мій прийде і мене не покине.
Зустрінемось ми там, де смерті нема,
Де сонце яскраве, де вічна весна!
Де я не Тетяна, а ти не Марія,
Де тепло душі, її сонечко гріє,
Немає там часу, немає років,
Немає бабусь і нема дідусів…
Ще пару десятків років пройшло,
Життя пролетіло, - немов й не було!
Що встигла зробити? – Та ні, не питай!
Бабусю, до тебе вже йду, зустрічай!
Мене огортає сонячне світло,
Як добре, що є кому душу зустріти!
Бабусю, привіт! Не вернуся назад!
Порівняно з цим, на землі тільки ад!
Бабусю, куди ж ти? Ти вже відпочила?
Ти знову на землю? Невже ти здуріла?
Пройшла ще секунда і я все забула,
Забула, що знала, забула, що чула,
Забула життя, і забула, як звали,
Забула усіх, кого щиро кохала,
Душа стала чиста, без болю, без злості,
Душа завітала до Бога у гості,
Я тут відпочину, свій спокій знайду,
А потім у бій знов на землю піду.
Знов пес грізно гавкнув, розплющила очі,
Нарешті поспала, не спала три ночі,
Іще один день і хвороба важка,
Мене обіймає бабусі рука,
Намучені очі і світла душа,
Чимшвидше до Бога вона поспіша,
Чим швидше піде, тим скоріше вернеться,
Ось тільки мене там бабуся дождеться,
І знову на Землю, і знову у бій!
І знову в життя, повне щирих надій!
07.04.2015
Copyright © Тетяна Подопригора 2015
ID:
662599
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 28.04.2016 00:44:42
© дата внесення змiн: 28.04.2016 00:44:42
автор: Тетяна Подопригора
Вкажіть причину вашої скарги
|