О мати Єво, родичка моя,
Чомусь про тебе так згадала я
Мабуть тому що в горі і журбі
Ми стали близькі і такі сумні.
Пізнали ми тяжку недолю в світі,
А так хотілося життям радіти
Та горе й смуток ворог душ посіяв
І чорні хмари зла навіяв.
В людське життя і все змертвить
Щоб жалом смерті душі погубить.
Хіба ж подумать ти змогла,
Що сила так велика в хробака,
Що знищить він тебе і рід
І кине у гріхах на цілий вік.
А голос змія так обманливо звучав
І дерево він ніжно так обняв
І Єва не встояла в пробі впала
Підступна змія ніжність одолала.
Я добрий, я вам все зроблю
Я з Богом сам поговорю
Дам вам знання і красоту
Повір же Єво в мою доброту.
Лукавий змій підступно ухмилявся
І десь в гущавину забрався,
А Єві залишив свої плоди,
Які і привели усіх нас до біди.
І зараз всі вкушаємо плоди,
Які посіяв змій у данину
І плачуть матері і діти,
Бо як же далі з жалом смерті жити.
кругом панує смуток і зневіра
Людей в погибіль тягне незнання година
Не знають правди і в гущавину втікають
Й плоди ворожі там вкушають.
І творять злі діла і пустоту
і гірку воду п'ють і марноту
Живуть у злі і темноті гріха
Й звернутися не хочуть до Христа.
а він же кров пролив за цілий світ
Щоб дать життя і щастя для людини
І визволить усіх від тяжкої години.
Невже і далі жити як хробак
Який все точить і не зупиниться ніяк,
Бо думає, що і повік буде так,
Що буде нищить і вбивати
І матір і дітей підступно зневажати.
Та сильний Бог готовий захищати
Щоб Божий люд зміг устояти
Не впасти, не піддаться змії спокусі
Дивитись на Голгофу, на Христа
Там ціль і надія нашого життя.