Місто, друже мій вірний, єдиний,
ти борониш мої таємниці.
досі мешканця твого світлину
я не можу прибрати з полиці.
і я ладна була б цілувати
кам'яні і асфальтові щоки,
океаном тебе називати
неспокійним, бурхливим, глибоким!
обіймати людей і дерева
і хапатись за кожен ліхтар,
місто, радість моя квітнева! -
все за твій злотоцінний дар:
за чарівне пшеничне волосся
і за лід його сірих віч,
за промовисте безголосся,
хрест за спиною, гору з пліч,
за тонкі водоспади рук
і за вени тендітну полосу,
і за напівсвященний звук
його димно-приємного голосу,
і за жовто-блакитний стяг,
що у серці несе із гордістю,
і за дружбу - угоду з совістю,
що в долонях мені простяг.
за тонкий вогневищний ефір
ефемерних, химерних спогадів.
за раптове тепло у погляді
і за внутрішнє тихе "не вір".
на прощання, бо далі рушаю,
я цілую проспект вогнистий.
я на тебе образ не тримаю,
я за все тобі вдячна, місто!
...
та чи з миром іду,
чи тікаю?
чи тому, що
причини
лишатись тут
більше не маю?
чи тому, що
занадто
кохаю?
