Дуже-дуже давно це було. Жив на світі чарівник, довголітній Любомир, він був батьком всіх поштових голубів. Добре серце і легка душа у польотах всю планету облетіла, в допомозі їм була незвичайна мапа чарівна. Любомир по ній дітей своїх всіх бачив, тихим вітром направляв із листами до людей. Але трапилась біда, злий чаклун Горун - батько всіх воронових птахів захопив в полон чарівника, налетіла туча чорна і накрила білий замок. Так же темно стало в місті, що добра не стало видно. Та спіткала Горуна невдача, він знайшов звичайну карту. І розгнівався так сильно, що розігнав синів по світу, розшукати мапу чарівну.
До цих пір птахи літають. Голуби листи приносять, а ворони провіряють, незвичайне щось шукають.
Та одного разу, голуб сил у раз утратив і упав в дитячий табір. Хлопці і дівчатка швидко рятувати, до лікаря тихенько гуртом понесли.
- Лікарю-лікарю, врятуйте будь-ласка – закричали діти в один голос.
- Ви кладіть сюди, зараз подивимось що з ним - відповів старенький дід, - він втомився, хай по спить! Що це в нього, мапа?
Розв’язали та розклали на столі перед вікном, закричали:
- То це чари, вся планета перед нашими очами. Океани і моря, гори і густі ліса. Всі тварини на землі і поштові голуби.
- А ось і ми! – відмітила дівчинка маленька, із лупою показуючи в низ.
А ворони побачивши з вікна налетіли в мить, і сонця світло все закрили. Та не так як в ті часи, і добра не стало менше. Про наказ воронові забули, але звичка все ж лишилась.
І додумав дід Панас, кинув срібну копійчину в густий далекий ліс, так він став дрімучим й темним, і так сильно манить злісних всіх птахів.
Допомагала мапа дітям у походах, географію вивчали і весь світ в руках тримали. В день закінчення канікул, хлопці і дівчатка вишикувались в ряд, подивились всі ще не в останній раз на чудо світу. Білий голуб, той що впав, знесилений й холодний, вигляд мав тепер міцного гарного і щасливого поштового гінця, і пообіцяв навідатись ще раз.
