Я ночами блукаю у снах -
Кольорових та чорно-білих,
У, мені незнайомих, містах
Зустрічаю прохожих манірних,
В коридорах будинків броджу,
Як в тунелях - без виходу в зовні,
Вверх по сходинах довго іду,
А вони розчиняються потім...
Десь на верхньому поверсі ціль
І закрита донизу дорога,
Тільки вільним падінням униз
До землі досягнути є змога,
Але я вже не там - у весні,
В ній співають пташки -
мир пророчать,
Все яскраве, легке й на щоці
Вітерець в сонця бризки ускочить,
Та недовго, бо я вже лечу
Над землею по вулиці ранній -
Певно вже на роботу спішу
Чи зустрітись з коханням
останнім,
І не бачу обличчя, лиш тінь
Й наречена - безлика, прозора...
Чи то я...
мов би я...
щезла тінь...
Прокидаюсь...
а ранок чудовий !
