Я ніколи не дарував їй квітів
і нікому я їх не дарю
Я так мало прожив на світі
і не знаю чи ще проживу
Не знайшов я для себе дороги
де прийдуть мої останні роки
Я оббиваю долі пороги
та закрила вона двері навіки
Та залишив цю зірку для себе
та неба ніколи не знав
Хоч не знав чи для тебе я треба
та лиш її всі ночі я звав
І тихенько мій голос лунав
а вона його навіть не чула
Я у голос так сильно кохав
та вона вже певно забула
Вже не знає мене не згадає
бо для неї я,ніколи не жив
Про любов вона інших благає
і чекає від холоду див
Лиш та казка для неї вагома
бо вона як життя золота
Не отримає ніхто за неї диплома
бо не варте це чудо болота
