Я не можу бути такою,
Якою ти хочеш, щоб я була.
Я не можу так швидко з тобою,
Як ти хочеш, щоб ближче я підійшла.
Краще посмішка ця нефальшива,
Аніж сміх, невдало зображений.
Я не можу сміятись так сильно,
Коли я в саме серце уражена.
Тепер я встаю, і я йду. Я
Сподіваюся, ти не образишся.
Бо коли я так сильно ревную,
Все одно, як до мене ти ставишся.
Закриваю я очі й здається,
Що я знову така, як була колись.
Серце ніби так само ще б’ється,
І я навіть іще не розплакалась.
Я не можу багато сказати —
Лиш зробити щось справжнє на ділі.
Та чи можу я щось показати
Через всі ці обійми несмілі?
