Україно, ти немов та квітка, що на вікні,
Не маєш ти щастя, не маєш ти долі.
Коріння твоє відрізають від матері землі,
Мучишся, біду терпиш, як в турецькій неволі.
Де пшениця росла, трави буяли,
Поля родючі заростають бур"янами.
Давно їх не орали, не обробляли,
Пустирями тепер вони стали.
Ліси в горах як бритвою вибривають, ,
Усе підряд клієнтам збувають.
Смереки - красу гір Карпатських,
Усе під корінь, як варвари пускають.
Хащі непролазні після себе залишають.
Як після буревію нещадного,
Гори Карпати вигляд мають.
Тільки пеньки з під землі виглядають.
Дітям та онукам руїни залишають.
Багатство дідів та прадідів наших
Чужі тут люди за вітром пускають.
