Тин, тин, тин…
Плететься музика по щоці,
Заповзає в рот, в очі вулиці,
і штовхає в передсмертя чисті сльози,
а очам мозолі намуляли ці морози,
а ще штунди, що по двоє блукають,
а ще лиця любі, що перед ними свічки горять,
а ще потвори рук людських, що в землю летять
і рвуть її в крихти, в рани,
такі, що рубцюються великим курганом.
А що земля…. Їй тепло від крові.
Повільно тече музика, наповзає на брови,
на скроні тисне, ворушить волосся…
Криком, плачем багатоголосим
і отим:
тинтинтин…
Шановне слухатцтво, починаєм розтин!
березень 2016
Дякую!
