НЯ.1.
29.11.2015* 20:00
Ви коли-небудь у своєму житті бачили НЛО (Невідомий Літаючий Об'єкт) чи НЯ (Невідоме Явище)? Мені здається, що багато людей так чи інакше мали з цим справу, тільки не завжди усвідомлюють це чи не наважуються це розповідати, адже і досі, навіть зараз, коли навіть ортодоксальні вчені пробують свої сили в поясненнях цих ситуацій, не кожний наважиться говорити про свій незвичний досвід.
Я мав с праву з цими явищами 5 разів за життя - 2 було НЯ і 3 були НЛО.
Підкреслюю, що цей мій досвід не має прив'язки до того, що я у 1990 році потрапив під Сенсорне Розкриття, отримав Ініціацію і з того часу маю два паралельних рукава життя - реальне і, скажемо так, поза реальне. Принаймні я так собі кажу, що це не мало значення в подальшому моєму житті.
Далі розкажу про свої випадки зіткнення з цими явищами і маю надію, що мої розповіді спонукають тих, хто прочитає мої слова, а раптом теж розказати про свій подібний досвід. А раптом ми ще і зблокуємо наші розповіді в такий собі засіб об'єктивізації суб'єктивного, адже з кінця 20 століття такий засіб об'єктивізації все більше і більше набуває права на існування.
НЯ.1. АТАКА КУБИКІВ
Я вже колись розказував цю історію в Клубі поезії, повторюю тому, що вона вписується у канву пережитих мною 5 ситуацій.
Літо 1942 року. Наша сім'я - мама, бабця Зіна - мамина мама, два моїх брата та дядя Петя - мамин брат, жили в Саратові на вулиці Циганській в №85, у навпіл підвальній кімнаті з окремим входом. Київський паровозо-вагонний завод (КПВРЗ) був евакуйований, а дядя Петя працював в ньому то і вивіз нас із Києва. Завдяки йому ми залишилися живими.
Літо 1942 року. Жара. Мені 6 років. У дворі ми три брата та місцеві наші однолітки влаштували якусь гру і я відчув спрагу, то і усього духу заскочив до нашої кімнати, проскочивши п'ять сходинок з розгону. На табуретці стояло відро з водою, біля нього металева кружка, але я встиг тільки простягнути руку до неї, як щось примусило мене зупинитися і подивитися у куток, де сходилися стеля та дві стіни, одна з яких мала двері, через які я проскочив тільки що.
Здалось, що був сухий звук, немов щось луснуло, і в кутку з'явився кубик. Я бачив три боки його - вони були кольорові: верхній був синій, лівий - жовтий і правий червоний, але з явним ухилом у помаранчу. Кубик проявився як ромб, але при цьому четвертий бік я не бачив і він не врізався мені у пам'ять.
Я закляк.
Роздався ще звук, тихіший і вже кубків стало 5, потім 13, потім... От вже гроно кубиків неухильно іде на мене, при цьому перший кубик немов є вершиною цього грона, я відчуваю, що от-от він буде перед моїм носом, що він поглине мене, бо поступово всі кубики по мірі наближення до мене робляться більшими.
І я заорав благим матом!
З над двору влетіла до кімнати бабця Зіна.
Кубики щезли, але мене била лихоманка і я не міг відвести погляду від кутка, де тільки що були мої нападники. Бабця схопила мене, обняла і запитала:
- Що, що ти побачив?
Я не знав що їй сказати і розумів, що я не можу їй розказати про побачене, тому чомусь бовкнув:
- Тітка до мене з ножем лізла.
Бабка полегшено сказала:
- Скільки раз я казала тобі, щоб ти не підслуховував страшні історії, що розказують дорослі? Сядь, зніму з тебе оману! - і вона поклала мені на голову руки.
Пройшло 73 роки з того часу, а я все бачу подумки, закарбувалося це у пам'яті.
І ще: я чомусь жодного разу не пробував розшифрувати для себе цю історію, використовуючи свої новоявлені здібності. Немов блок стоїть. Навіть зараз я знаю/відчуваю, що є Заборона таке робити.
ID:
624890
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.11.2015 21:32:30
© дата внесення змiн: 29.11.2015 21:32:30
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
