Как были счастливы те дни,
когда с тобою мы одни
бродили летними ночами,
мерцали звезды за плечами
и Южный Буг нас звал к себе,
а я смотрел в глаза тебе
и видел неба глубину,
и я любил тебя одну,
и счастливы вдвоем мы были,
и по течению мы плыли,
и солнце нежно нас ласкало,
и сердце гулко так стучало,
когда под музыку кружились,
когда все спать давно ложились,
а мы расстаться не могли
и где-то на краю земли
заря младая занималась,
и ты мне нежно улыбалась,
тебя я крепко обнимал
и жадно жарко целовал,
я помню, ты тогда сказала:
«Вот с неба звездочка упала»,
но я задумать не успел,
чтоб сбылось все, чего хотел
и все ж мы будем снова вместе,
и знаю, будешь ты невестой,
и свадьба будет танцевать,
и «Горька!» будут нам кричать,
и будет все, как быть должно,
ведь быть нам вместе суждено.
15 – 16 августа 1981 г., Белгород-Днестровский
Не згодна з паном Олексою... Це зараз ми стали циніками, а 35 років тому крила були легше, відчуття яскравіше... І було передчуття щастя... Я також намагалась писати в ті роки і було мені приблизно як Вам... Це дійсно було натхнення...Відчуття, що я щось можу сказати світу, що зрозуміло тільки мені... Така от наївність, але дуже світла...
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Наталю, за підтримку! В мене тоді наміри були набагато скромніші... Я писав для себе та дещо для коханої..., довго навіть не наважуючись їй це прочитати... Тільки зараз, коли знову взявся за перо, відшукав ті рядки юності, які випадково збереглися серед старих паперів. Не збирався їх оприлюднювати, але потім, почитавши немало різних творів на сайтах, все ж наважився...
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щось сьогодні у мене майже все наперекосяк... То довго, то смішно... Менш за все, коли я у свої далекі 22 писав ці рядки, гадав, що через 35 років вони будуть викликати сміх... Можливо я ранувато їх опублікував?...
В мене тоді наміри були набагато скромніші... Я писав для себе та дещо для коханої..., довго навіть не наважуючись їй це прочитати... Тільки зараз, коли знову взявся за перо, відшукав ті рядки юності, які випадково збереглися серед старих паперів. Не збирався їх оприлюднювати, але потім, почитавши немало різних творів на сайтах, все ж наважився... 
