***
Там у полі тополя гірких сліз проливала,
там у полі тополя так на когось чекала.
І наплакала ріки, що всі доли залили.
Ти казав: «Ми навіки разом будемо, мила.»
Ти казав: «Моє серце не палає без тебе,
ти для мене єдина, моє сонце і небо».
Та прийшла в край наш рідний зла, лихая година
і тепер жодна матір вже не діждеться сина.
Налетіли, мов хмара, посікли, порубали
і дівчат молодих всіх у полон забрали.
Почорніло те поле від вогню і від крові,
тільки гнеться під вітром одинока тополя.
Ти пробач мене, милий, за тяжкую провину,
не змогла полюбити я від ворога сина.
Краще в полі тополей із покон і до нині,
аніж з нелюбом жити у далекій чужині.
