|
От і все... Вона стояла в березі, червоний Мак що там росте рвав душу навпіл. Незабудка твердо вирішила відпустити дитинство. Червоні Маки більше не приносили радість, при погляді на них, у голові спливав біль і розуміння того, що діда більше нема. Закрити очі і хоч на мить повернутися назад... В думках виранає образ щирої, доброї посмішки, запашних диньок, ляльок мотанок і ненависного обіднього сну... А зараз такого омріяного. Це все день такий, чи рік. Сьогодні вона дізналася, що більше ніколи не засне в тому "пахучому щастям домі", таємничу піч ніхто не дослідить, і тепер уже зовсім не страшна та крайня кімната.На лаві біля двору ніхто не чекає, каштан так і буде одиноко скидати своє листя, а улюблені Піони уже не будуть такими духмяними. Окуляри з рожевими стеклами бездушно розтоптали. Її Червоного Маку та Піони не було більше на світі.
Ранок. Туман окутав місто. Вона йшла не помічаючи ні вулиць,ні людей навколо. Дівчина змінилась, після втрати в душі щось обірвалось,. Незабудка стала іншою. Тепер дівчина не зважала ні на що, і ні на кого. Гадала, що тепер вона стійка , не вразлива і уже підлаштована під життя. Вона самостійна, відреклась від друзів і рідних. Краще вже бути самій, ніж страждати від втрат...
Шелестів каштан своїм листям, біля лави покотився зелений їжачок з дерева. Незабудка нахилилась,щоб його підняти, підвела очі і... На лаві сиділа бабуня, у фартуці були назбирані ті самі жовті помідори, і так пахло Піонами. Дівчина затрусилась вся, годинник на лівій руці бив своїми стрілками на всю силу, ніби наказував господарці залишитися. Незабудка підійшла до лави і тихенько сіла. Раптом у неї на колінах з'явилася біло-рожева квітка, її ніжний запах п'янив і повертав туди... В дитинство... Дівчина стрепенулась, вона сильна і не буде рюмсати. Різко встала і зібралась йти, Піона впала на землю, Незабудка простягла руку, щоб підняти квітку та раптом до руки хтось доторкнувся... Вона повернулась, на лаві знову сиділа бабуся, така ж добра та лагідна як колись. Дівчина присіла поряд:
- бабуню?
- тобі не холодно квіточко моя?
- чому мені повинно бути холодно зараз же весна.
- холод не на дворі дитино, холод в душі, хто вирішив відректися від душевного тепла завжди буде мерзнути.
- ні я не можу. Занадто багато знаю про цей світ, він жорстокий, то і я така буду, у мене більше нічого немає.
- дитинко, згадай як ми з дідусем про тебе піклувалися, відкрий ті дверцята в своїй душі в яких ти замурувала своє дитинство. Хай воно тебе гріє з середини. А ми завжди поряд, просто нас не видно.
Незабудка плакала уже майже годину. Все згадувала та згадувала, раптом вона зупинилась, згадала що бабуня біля неї. Дівчина повернула голову, але нікого там не було. На лаві лежали лише Піони. Два голуби сиділи на каштані та все викрикували " Дідусю дідусю... Водички.." Незабудка посміхнулась і згадала як колись дідусь вчив її розуміти мову голубів, кожне їх слово міг перекласти. Посмішка не сходила з лиця... А в голові лунали слова:- Відкрий двері дитинства... Згадай...
Вона стояла у березі... Милувалася краєвидами дитинства, разом із донею. Тепер у долині червоних Маків, будуть рости і Піони. Мак і Піона будуть поряд.
Відчинені двері дитинства в душі Незабудки. Змінили їй все життя, спогади завжди гріли душу. Вона не злякалася згадати все і заново пережити, завдяки цьому в дівчини тепер все інакше. Відчиняй і ти не бійся.
ID:
619613
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.11.2015 14:22:59
© дата внесення змiн: 09.11.2015 14:22:59
автор: Moon Girl
Вкажіть причину вашої скарги
|
