ЛЕБЕДИНА НАУКА
(Поема в формі ліричного діалогу).
Лебедиця :Просинайся мій, сину, вже сонце зійшло.
Вже зміцніли твої криленята,
І змужніло твоє таке юне чоло -
Будеш вчитися в небі літати.
Лебедя: Як же гарно летіть! Тільки крильця болять...
Але хочеться сонця дістати.
Тому я постараюсь в повітрі шугать,
Буду дужим, як лебідь - мій тато.
Лебедиця: Ой, важка ця наука - летіть до зірок,
Бо політ -це і казка й страждання:
Під малим цим крилом ти мозольки натреш,
І болітиме все до світання.
Але ти не лінись, нам потрібно летіть
Восени аж у вирій далекий.
Бо полинуть туди журавлині ключі,
Лебедині серця і лелеки.
Лебедя: Все змінилась казково: у золото світ,
Мов в чарівне шатро увібрався,
Милі сонячні зайчики сплять поміж віт-
Влітку в променях їхніх я грався.
Лебедиця: Просто осінь прийшла, і холодна земля
Проганяє нас в теплі країни.
Ми залишим гніздо, ці ошатні поля...
Ми залишим свою Батьківщину.
Лебедя: Чому журитесь ви, нас чека новий світ?
Я побачу далекі країни?
Лебедиця: Летимо на чужину, в тяжку далечінь,
Закурличу ж я, сину – зорино.
Батьківщина моя проплива під крилом,
Тут з’явились мої лебедята.
Серце кров’ю сплива, а душа полином,
Тяжко рідний свій край залишати.
Лебедя: А як зветься країна, в якій ми живем?
Я лиш знаю там поле і річку.
Лебедиця: Україною зветься земля ця в людей,
А для мене це щось значно більше.
Чорне море сріблиться, озирнись здалека.
Ти не скоро красу цю побачиш.
Лебедя: Яка гарна земля, і безкрая яка!
Ой, матусю, ну, чому ти плачеш?
Лебедиця: Бачиш, сину, в воді лине ключ журавлів,
А он лебеді крильми махають:
Нас вітають з безодні далекі ключі,
Яких з нами давно вже немає.
Он мій батько веде лебедят в далечінь,
А он біла моя гарна мати.
Всіх, хто в Бозі спочив, хто пішов в потойбіч
Ця вода здатна вік пам’ятати.
Лебедя: А чому ж саме тут? Чом не там - на землі,
Де ми вчилися вперше літати?
Лебедиця: Саме тут в перельоті в далекі краї
Помирають мої лебедята.
Нам з тобою долати безмежну цю синь .
Хай тримають тебе твої крила,
І хоч як не болять, не вибийся з сил -
Нам потрібно щоб ми долетіли.
Впав над морем старенький мій батько і дід,
І мене теж над морем не стане.
І тоді ти вестимеш цей ключ журавлів,
Будеш ти вожаком в їхнім стані.
Чую впало за мною якесь лебедя,
Ой, журавочки – сестри, тримайтесь!
Нас вже край чужини у обійми прийма,
Хто живий залишивсь,- спочивайте...
Лебедя: Цей спочинок дають нам далекі світи-
Тепла Африка... Як я стомився!
Та чому ж не співають сестри й брати?
Серцем теж я своїм зажурився.
Лебедиця: В чужині не співаєм ми, сину, пісень,
Не будуємо гнізда й оселі.
Ми чекаємо тут, коли прийде весна,
Прожене з хат мороз і хурделю.
Лебедя: Довго час тут мина… Чую кличе земля
У гніздо, де колись народився.
Може просто весна шле привіт звіддаля,
І мороз від дерев відступився?
Лебедиця : Саме лебеді чують прихід весняний,
Несем звістку про весну повсюди.
Саме нас побоїться той дід сніговий,
Що морозив оселі всім людям.
Одягаймо ж весняні красиві вінки,
Кличе нас на поля Батьківщина.
І в дорозі додому ніхто не впаде
В Чорне море із туги мій, сину!
Лебедя : Повертаємось знову у рідні краї,
І від щастя як серце курличе!
Здрастуй, матінко - земле, поля і гаї,
Як весна тобі нинішня личить!!!
Лебедиця: Ми вітаєм, Вкраїно, твій рідний поріг,
Б’ється серце в нас разом з тобою.
Повернулися лебеді з дальніх доріг -
Прилетіли до тебе з весною.
З весною! З весною! З весною!
10 квітня 2010
ID:
619728
Рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата надходження: 09.11.2015 21:24:42
© дата внесення змiн: 09.11.2015 21:24:42
автор: Oxana Levina
Вкажіть причину вашої скарги
|
