А. Вінніковій
З вишневих хмар на льодяній гітарі
Заплакала зоря по сонячній весні.
І знову веснами розвіяні примари
Мов спогади застигли у вікні.
Куди пішло, куди все полетіло,
Чому загинуло, не кинувши слідів,
Чому застигло все – заледеніло
В туманнім інеї засніжених полів?
Так і в житті – розвіялися весни,
Туманно криються в завіях золотих,
І замерзає сонця цвіт небесний
На півпуті в коралах льодяних...
Ти говорила,
Ти все говорила:
– Туман не ляже нам на шлях ясний –
Що душу ти і серце положила
В шипучий кубок світлої весни.
Чому ж так небо вичорнили хмари,
Чому згоріла сонячна блакить,
Чому, кохана, ти на льодяній гітарі
Дні сонячні відспівуєш в цю мить?
Чому замерз цвіт сонячний небесний
На півпуті в коралах льодяних,
Чому рожеві вивітрились весни
І ліг туман на стежах весняних?..
З вишневих хмар на льодяній гітарі
Заплакала зоря по сонячній весні.
І знову веснами розвіяні примари,
Мов спогади, застигли у вікні.
Тодар Кляшторны
На ледзяной гітары
А. Віньнікавай
Зь вішнёвых хмар на ледзяной гітары
Заплакала зара па сонечнай вясьне,
І быццам зь вёснамі разьвеяныя мары
На успамін застылі на вакне.
Куды пайшло, куды ўсё паляцела,
Чаму загінула, ня кінуўшы сьлядоў,
Чаму застыла ўсё — заледзянела
Ў туманнай шэрані засьнежаных палёў?
Так і ў жыцьці — разьвеяныя вёсны
Тумана крыюцца ў завеях залатых,
І замярзаюць сонечныя вёслы
На паўпуці ў каралях ледзяных…
Ты гаварыла,
Ты мне гаварыла:
— Наш просты шлях ня зьвяжуць туманы —
Што ты душу і сэрца падарыла
У шыпучы кубак сонечнай вясны.
Чаму ж так неба вычарніла хмары,
Чаму згарэла сонечная сінь,
Чаму, любімая, на ледзяной гітары
Ты адпяваеш сонечныя дні?
Чаму замёрзьлі сонечныя вёслы
На паўпуці ў каралях ледзяных,
Чаму ружовыя разьветрыліся вёсны
І нашы сьцежкі вяжуць туманы?..
Зь вішнёвых хмар на ледзяной гітары
Заплакала зара па сонечнай вясьне,
І быццам зь вёснамі разьвеяныя мары
На успамін застылі на вакне.
