Бігти не озираючись,
Намагаючись втікти від щоденної рутини.
На пів кроку спиняючись,
Ти дивишся в небо, немов дитина.
Шукаєш в небесах ти допомогу.
Ти молишся, аби трохи вітер вщух,
Аби хоча б на трішечки спинивсь
цей божевільний рух.
І спинилась на годинку ця Земля.
Але тобі невзмозі хоч хтось допомогти.
Цей біль...
Ти плачеш, хочеш закричати,
Так голосно, щоб почув весь світ.
У тебе очі сповнені надії,
Але життя твоє - скоро лусне від невдач.
То ж така ненависть до всього народу,
Це ж таким мізантропом треба бути,
Щоб каламутити стосунки брудом - немов воду.
Рідних та близьких в один момент забути.
Пройде дощ і мине осінь,
Мине і сірість вулиць цих.
І ти стоїш - заплакана й похмура
І топиш біль свій у морозі.
Зажди́, лиш пройде зима ця люта,
І ти весною, мов підсніжник, зацвітеш.
