Життя розкидав я по полю,
Проте у хаті хліб беріг.
Така напевно моя доля,
Прожив життя , як тільки міг.
В’юнів ловив у теплій Липці,
Шукав у торфі карасів,
Додому потяг чув по нитці,
Часи пройшли, я постарів.
І не тому, що злая доля,
І не тому, що жме печаль,
Хоч я живу завжди на волі,
Та суму маю я печать.
Брати померли і дитятко,
Батьки у вічність відійшли,
В житті лишились тільки згадки
Із тих часів, які були.
На превеликий жаль у житті кожного з нас стаються непоправні втрати... Але нічого не вдіємо, адже наші близькі з часом змушені будуть втратити й нас... Попри все, життя мусить тривати. Щемна сповідь душі...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00