Я пишу Вам віршами, і зміст ховаю між рядками.
Про те, про що мовчав роками,
про ту що згадував ночами.
Я прагну поділитися думками:
В очах би Ваших прогулятись,
назад ніколи не вертатись.
Готовий в них втопитись,
якщо дозволите напитись.
А їх котячий блиск,
на мене чинить тиск.
Щоб я пішов на риск,
подав хоть писк.
Мелодією слів кохатись,
до неї прислухатись,
коли підеш молитись,
про те де можеш помилитись.
І того серця в стук вслухатись,
йому не можна зупинятись,
не раз могло воно розбитись,
і навіть коли не змогло влюбитись.
Червоними такими, губами милуватись,
Як тим чого ніколи не торкатись,
їм з трояндами змагатись.
Гарячими, палкими, лише твоїми.
Настроєм дивуватись,
що може різко помінятись.
Чи маєш що сказати ?
А може посидіти, помовчати ?
Цього сама не можеш знати.
До тебе наближатись,
твого нутра боятись.
Закрилась за сімома замками,
котрі оберігаються чортами,
ті тичуть в мене усіма гріхами.
Та давлячись ключами, клацають зубами.
За Вашими мурами,
лежать рови наповнені сльозами.
Що влились в них ріками,
котрі добуті є катами,
які не стежать за ротами,
кидають в розпалі словами,
і тянуть Вас руками.
І після цього посміхатись,
за сміхом біль ховати.
І хоч продовжуєш штовхатись,
я все ще хочу обійнятись.
Не зміг того зуміти: тебе я зрозуміти
Та хочу знати, як можеш ти прощати ?
Колись одними тими мріями своїми:
Де ми трималися руками,
ішли торкалися боками
і терлися щоками
- Я жив немовби Вами...
_______________
