|
Вона викликала таксі о третій годині. Машина зупинилася біля під’їзду. З будинку вийшла дівчина у червоному пальті.
- Доброї ночі. Куди їдемо? – запитав Павло.
- Їдемо, а там побачимо, – риторично прозвучала відповідь.
- Як скажете.
Серед своїх клієнтів зустрічав різних людей. Не здивувався б, якби панянка виявила бажання покататися нічним містом.
Але їздили недовго.
- Зупиніться на мосту, – сказала раптом дівчина.
Пасажирка вийшла і стала на краєчку, тримаючись за залізні перила.
- Скільки часу вас чекати? – запитав Павло, виглянувши з машини.
У нього склалося враження, що дівчина була готова перехилитися униз. А це питання збентежило її.
- Гаразд, я зачекаю. Справа ось у чому, – спокійно мовив Павло, – маю необережність замислитись, що ви надумали стрибати з того моста.
- Необережність замислитись? – момент відчайдушного кроку молодої панянки завмер в очікуванні.
- Міркую, маєте для цього абиякий, непідготовлений вигляд, – продовжував упевнено й безпосередньо мовити водій нічного таксі.
- Абиякий вигляд? – перепитала дівчина.
- Дивно. ХХІ століття, а ви не бачили, як це роблять в американських фільмах. Залишають продукти у холодильнику, прибирають помешкання, віддають борги, пишуть прощальну записку, одягають найкраще вбрання, – на середині цього переліку Павло перехопив неоднозначний погляд супутниці.
- За яких обставин це обов’язково? – бентежність переходила у повне нерозуміння.
- Якщо вважаєте свій вибір ідеальним. І не бажаєте, щоб когось звинуватили у цьому рішенні, – Павло ризикував більше, ніж коли траплялося виїжджати на зустрічну смугу.
- Не хвилюйтеся за це, – сказала обнадійливо.
- Добре, але ще одне, – не здавався Павло, – Що маю відповісти, коли спитають, куди відвозив вас посеред ночі?
- А хто запитає? – здивувалася дівчина.
- Знайдуться охочі, – мовив Павло, – І, до речі, як вас називати?
- Злата, – відповіла супутниця в червоному пальті, – Своїми балачками ви перебили мені справу. Тепер мушу зробити перерву.
- О, «перерва», у вашому випадку, – звучить багатообіцяюче, – сказав Павло, сідаючи в маршрутне таксі.
За мить прийшла Злата. Поглянула на водія. Його філософія зупинила марення посеред ночі стрибнути з моста. Історія дівчини виявилася такою. Життя здавалося невлаштованим, постійно нервувалася. Була англійським філологом, а працювала перекладачем в іноземній фірмі, поки компанія не стала банкрутом. Злата опинилася без роботи. Втратила можливість платити за помешкання, яке винаймала. Усе здавалося пустою склянкою, яку треба розбити вдрузки.
- Я не здивований. Часто супроводжую сюди людей, – повідомив Павло, вислухавши її.
- То ви несправжній. Ви – примара? – розгублено запитала Злата.
- Ні, живий-живісінький. Якби примари працювали таксистами, то ніхто з людей далеко б не заїхав.
- Невже хтось ще, окрім мене, їхав на таксі, щоб зробити це тут? – знову спитала дівчина.
- О, багато людей! Одна школярка не склала вступні тести в інститут. Це було для неї шоком. Трохи тут провітрилась. Поїхала додому, а через день подзвонила, – Павло пригадував деталі цієї історії, – В результатах була помилка через одинакові прізвища вступників. А написала все ідеально. Ще дуже запам’ятався молодий учений. Він отримав запрошення працювати в англійському престижному університеті. Їхати мав терміново. Звільнився з роботи. В аеропорту у нього вкрали гроші, всі документи. Ситуація здавалась безнадійною. Але здолав свою дурість. Цілий рік клопотав над новими справами. Навіть посадив трояндовий живопліт навколо будинку. Сам доглядав його, а в такий спосіб й відволікався.
- Нічого собі! Хіба таке буває? – здивувалася Злата.
- Буває. Інший пан просидів тут цілу ніч, – продовжив розповідь Павло, – Його дружина поїхала за кордон. Залишила самого з двома дітьми-підлітками. Він вже майже стрибнув, аж раптом зупинився. Сказав, що в дочки свято у драматичному гуртку. Назавтра має позичити в друга якогось капелюха. Ну і мчали до того добродія, лише світлофори нас притримували.
- Це не ваші видумані історії, щоб перелаштувати мене на правильну думку? – недовірливо мовила дівчина.
- Чого б мені придумувати? Найкращий приклад – я сам.
- Ви стрибали?
- Хотів.
- І що вас зупинило?
- Акваріум.
- Який акваріум?
- Я подумав, що треба купити великий акваріум і завести кольорових рибок.
- Ви справді фантазер! – Злата вкрай була здивована історіями Павла.
- Моя дочка дуже хотіла акваріум. Вони з дружиною загинули в автомобільній катастрофі.
Місто світилося вогнями. Місто, в якому люди мали свої справи, думки і мрії.
Через два роки Павло і Злата одружилися. Просили священика провести обряд на мосту. Він ледве переконав їх не робити цього о третій годині. Це було улюблене місце зустрічі. Місце, де безвихідь стала для них ідеальним варіантом.
- Якби я тоді стрибнула… Чому ти був впевнений, що матиму час навіть на одну миттєвість? – запитала якось Злата.
- Абсолютно не був впевнений. Люди хочуть бути оригінальними у неправильних вчинках. Хай би проявили оригінальність в складних ситуаціях. Щоранку дивилися у дзеркало, розчісували волосся і пересувалися по кімнаті на одному рівні. Коли цей рівень – інвалідний візок. Щоранку вигулювали собаку, біжучи за нею вслід і міцно тримаючи шнурок. Це просто необхідно, бо господар кудлатого друга втратив зір під час воєнних дій. Краще вправлятися в оригінальності, щоб жити не лише для себе.
Місто світилося вогнями. Місто, в якому люди мали свої справи, думки і мрії. Місто, в якому ці мрії народжувалися, перемовлялися між собою, збувалися або зникали. Це було місто, де він навчив її жити.
ID:
609868
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.09.2015 09:33:51
© дата внесення змiн: 26.11.2015 10:11:23
автор: Іванна Литвинець
Вкажіть причину вашої скарги
|
Радий познайомитися.
