Вже пів на другу, а його нема.
Ще глибше у роботу. Та даремно.
За вікнами лютує заметіль.
В природі все незмінно. Все буденно.
Минуло лише кілька місяців,
А ти для нього вже, мов хатній фікус.
Невже не дочекатись вам років,
Коли заповнять дім дитячі крики?
Фальшивий шлюб. Ти знати не могла.
Палкі обійми, доторки гарячих губ...
Історія сумна. І в серці монотонний стук.
На скрип дверей, скажене "тук-тук-тук".
Сторонній звук - машина, гальма...
І скільки ще подібних мук повинна стерпіти задарма?
За це терпіння не заплатить він коханням.
Заледве би пробрався у вбиральню.
Таке ж буденне й звичне це життя,
Як і погода тривіальна ця.
Усе за планом. Дні, коли його нема до ранку,
Ти зустрічаєш, стоячи біля вікна.
Він не хвилюється твоїм психологічним станом,
І вже, зазвичай, насвітанку, ти сльози ллєш,
Бо виходу нема. Ти так миритимешся довго.
Все пробачатимеш, очікуючи каяття,
Що він промовить хоча б те чарівне слово.
Проте довіри вже давно нема, та і йому давно відняло мову.