( переклад М. Заболоцького)
Оригинал: http://www.stihi-rus.ru/1/Zabolockiy/124.htm
Я приніс букет чортополоху.
В глечику поставив на комод.
Як мана, захоплює потроху
Вогників яскравий хоровод.
Ці зірки із списами-промінням --
Сяйво бризок літньої зорі --
Цим палким малиновим цвітінням
Ліхтарями світять у мені.
Всесвіту малесенька частинка,
Організм з стебел і колючок,
Полум'я боїв мала іскринка,
Гострих шабель піднятий пучок.
Наче вежа нескінченной люті,
Де до списа притулили спис,
Де ці квіти, наче кров'ю скуті,
Прямо в серце лавою вляглись.
Снилося: за гратами сумує
В тій в'язниці, що не досягти,
Птах чарівний. Чорне зло панує,
Та не можу я допомогти.
Бо живу, як на вітру тростинка,
Все якось не так, не напоказ.
І встають чортополоху стіни
Поміж мною й щастям раз-по-раз.
І пронизує наскрізь той шип разючий
Мої груди і в останню мить
Мені світить крізь той вир болючий
Промінь щастя й радістю горить.
