Я маю право на любов
Своїх дітей. Так, право маю.
Нехай з’єднає віри шов
Ту, що майбутнє роз’їдає,
Душевну рану – кровоточить,
І сльози заливають очі
Від втрати сина, що пішов,
Дверима грюкнувши із хати,
Та долю буду я благати
( Це шлях його, але ж я – мати),
Стежку зумів щоб відшукати
додому…,
забувши злість, зневіру, втому.
Збираю силу – визнаю
Власні гріхи – спокуту маю:
Долю скривавлену свою.
В думках я сина обіймаю,
І блиском заливає очі.
Нехай цю зустріч напророчать
Невинні душі, що в раю
Через цю сварку опинились.
На когось, чи на себе злились?
Коли потрібно , не спинились –
Самотні в горі залишились
свідомо.
Розплата – злість, зневіра, втома.
Чекаю, аби ти прийшов –
Я не найкраща в світі мати.
У тих є право на любов,
Хто силу має пробачати.
Так гарно і зболено...
І це правда... пробачити - це не означає проявити свою слабкість. Це означає проявити свою силу.
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєш, Богданочко, читаючи твій коментар - пригадала вислів Полякової : " Це ж на скільки треба бути розумною, щоб здаватися такою дурепою!"- аналогічно: " Це ж якою треба бути сильною, щоб здаватися такою слабкою..."
Сила у словах,..надія між рядками
Гарно мудро молодець, Іринко
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Спочатку написала заголовок " Від імені матері-України", але згодом змінила, розуміючи - нехай кожен сам, на основі почуттів, що виникають після перечитування вірша, намалює свій образ
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Приємно. Кожен сприймає вірш по-своєму, малюючи свої образи, але одне залишається незмінним: немає нічого безкорисливішого,як материнська любов.
Ми матері, ми маєм силу,
пробачить донці, внуку, сину.
Маємо мрії і надії,
що діти нас все ж зрозуміють...
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за такий коментар: приємно читати і відписувати
Світліше світла материнське серце,
Об'ємніше вселенського простОру,
Бо кожен раз від розпачу здригнеться,
Дитина як з шляху її зіб'ється,
Без звинувачень й жодного докору.