Я й досі пам’ятаю той вечір... Коли ми разом з матусею сиділи на м’якому дивані, окутавшись теплою ковдрою, і просто розмовляли. Смакуючи запашною кавою та трюфельними цукерками, ми насолоджувалися кожною хвилиною разом. Ділилися найпотаємнішим...Розповідали захоплюючі історії, сміялися...У такі моменти почуваєш себе настільки легко, невимушено. Хочеться розмовляти годинами, ділитися почуттями, емоціями. Такі вечори - справжній бальзам для душі.
Одного разу мама розповіла мені про віщий сон. Я думаю, Ви чули, що, коли лягаеш спати на новому місці, можна загадати, аби тобі приснився наречений. Саме так зробила моя мама. І на протязі багатьох років, вона бачила один і той самий сон...
Літо...Гаряче сонце, шум зелених віт. Люди навколо - засмаглі, у брендових шортах, розхристаних майках, як в останній колекції "Colins". Усі кудись поспішають, ховаючись за сонцезахисними окулярами...
А матуся іде , тримаючись за руку молодого хлопця. Високий, одягнутий у чорні джинси та білу майку, він веде її через місточок... Перетнувши його, мама бачить безліч машин різних марок. Вона не знає цього місця, але їй зовсім не страшно. Хто той чоловік, куди веде її - це не важливо. Їй так добре поруч з ним. А коли вона наважується підняти голову, аби поглянути на його обличчя... Прокидається.
Пізніше, ненька знову бачила цей сон. Тепер на місці того хлопця був він... Із русявим волоссям, повною доброти посмішкою... Мій тато. Та це ще не кінець історії. Через п’ятнадцять років сумісного життя, коли на світ з’явилися я, Владюша та Мірон, ми усією сім’єю верталися додому з ринку. І раптом мама зупинилася :
Пам’ятаєте ? - сказала вона, - це ж той самий місток і ті самі машини, які я бачила уві сні...
Перша зірка уже ясніє в небі, у будинках видно лиш маленькі вогники від ламп. Матуся прибирає наші філіжанки з кавою і кличе спати. А я ще довго думаю...І стільки запитань виникає у моїй голові...І так цікаво, чи побачу я свій віщий сон?..