Схиляю голову перед тобою я, Тарасе,
Коли великий твій «Кобзар» читаю.
І плаче серце, все немов зі мною, -
Лиш час пройшов, а сльози повертають.
Живу в твоїм творінні страшно й грізно:
Б’ю москалів і ріжу ситих ляхів,
Як Перендя – з вітром розмовляю
І як сирітка – в темені блукаю.
Буває так, що аж душа страждає,
І рветься вона з силою із тіла;
То помогти скоріше козаченькам,
То хліба дати тій сирітці, що зомліла.
І скільки б не вертався до цих віршів,
Що на папір лягли з душі твоєї,
Я все ж, з тривогою, читаю їх мов вперше
І ще раз бачу: Ти – великий геній!
05.08.1993р.
дуже проникливо
