…
Пливуть літа, де бурі, рифи й скали
І де високі вали водяні,
Що в шумовиння грізно опускались,
І де не просто плить було мені.
Ридали чайки й небеса сварились –
Усе злилось в страшний єдиний гул,
А я плила і далі, не скорилась,
Душі задовольняючи жагу.
І хай навколо небезпека чорна
Розставила усюди вже пастки,
Змогла я обминуть сьогодні й вчора,
А завтра може все занапастить.
І хоч життя уже не повторити,
Не буду оглядатися назад,
Не стану й долю я свою сварити.
Адже моя стихія – то гроза.
А ще надію непохитну маю:
Колись настане спокій у плитті,
Свій курс в незгодах впевнено тримаю,
Тож не зламаюсь – все зборю в житті!
5.11.2013.
Ганна Верес
