Ваші очі такі молоді ,
Хоча сивість покрила волосся .
Ваші рухи такі ще тверді,
Хоча тіло посохле колосся.
Ви стараєтесь гнати журбу,
Що камінням на душу сідає,
Але правду не діти святу
Що життя коли небудь минає.
Ви радієте дітям своїм,
Що так рідко до вас приїжджають,
Але страшно зізнатися їм,
Що вас сили уже покидають.
І коли вже настане той час,
Ви зберете родину довкола,
Та не скажете зайвих їм фраз,
Лиш любові й прощання з пів слова.
Так у кожного дні проліта,
А за днями роки і століття.
Хай живе вічно ваша душа
У кремезного дуба на віттях.